Виявляється чергове підвищення необхідне для того, щоб:
По-перше, вкотре покрити всі витрати (і втрати) виробників послуг;
По-друге, щоб до складу ціни включити так звану «інвестиційну складову.
В іншому випадку, мовляв, інвестори не захочуть прийти на ринок цих послуг.
Таке аргументація підвищення тарифів викликає щонайменше подив.
Авторові цих рядків доводилось ще в 2006 році показувати абсурдність та
антисоціальність такого підходу, який ще тоді озвучувався можновладцями.
На жаль актуальність питання не зникла, а навпаки зросла.
Як відомо в усьому світі, якщо собівартість продукції не відповідає
умовам ринку і не дозволяє формувати прийнятну ціну, відбувається
наступне – підприємство інвестує в реалізацію заходів по зниженню
собівартості (скороченню витрат чи втрат). Внаслідок впровадження
інновацій відбувається зниження собівартості, вихід на рівень
прибутковості і відновлення конкурентоспроможності продукції (мал. 1).
Переконаний, що наведена схема не є відкриттям для більшості читачів.
"Як економічна теорія, так і здоровий глузд говорять про те, що
рентабельність роботи фірми в даній стратегічній зоні господарювання
буде пропорційною зробленим в цю зону капіталовкладенням" [1]. Тобто,
інвестиції йдуть попереду рентабельності і є її чинником. Правила
прийняття рішень з вибору стратегічної позиції, розглянуті І. Ансоффом
не передбачають в жодному з випадків простого підвищення ціни на
продукцію.
Суть підходу, який завжди активно пропагувався чиновниками ЖКГ, полягає в
тому, що потрібно підвищити ціни на послуги підприємств ЖКГ до рівнів,
які б забезпечили їх рентабельність. Тепер до цього додають ще якусь
«інвестиційну» складову. Даний підхід ілюструється мал. 2.
Тобто, в ціну закладаються об’єктивно обумовлені витрати, втрати (це, щонайменше всі витоки води, а фактично – всі списання матеріально-технічних ресурсів на фіктивні ремонти) і до цього додаються суми, які, за деклараціями чиновників, дозволять «інвестору» накопичити кошти на інновації. Слово інвестор я умисно взяв в лапки, бо за таких умов, будь-який дурень, вибачте, стане ефективним власником та інвестором. А чому «ні», якщо в ціну заздалегідь закладені всі можливі і неможливі витрати і втрати. З урахуванням повного бедламу, що панує в царині ЖКГ.
Як буде визначатись сума витрат і втрат та «інвестиційної» складової в майбутній ціні – невідомо. Адже що ніхто не знає точних об’ємів втрат, які обумовлені реальним жалюгідним станом систем, та втрат, які обумовлені крадіжками в різних формах. Якщо розмір «інвестиційної» складової буде визначатись через якусь середньозважену (чи ще якимось чином визначену) норму рентабельності, то враховуючи наявний рівень собівартості, розміри гарантованих монопольних прибутків можуть бути просто вражаючими.
Хто стане «ефективним власником та інвестором» за таких обставин – можемо лише здогадуватись.
Очікую заперечення, що мовляв, підприємства ЖКГ працюють не в ринкових умовах, тому застосовувати згадані вище підходи не є правомірним. Погоджусь з цим. Але, в такому випадку потрібен державний контроль і регулювання цін на продукцію підприємств ЖКГ – фактичних монополістів. Заради того, щоб не відбувалось завищення ціни задля отримання монопольного прибутку. Чи дотримано цієї вимоги в даному випадку? Очевидно, що ні. Бо: 1. Орган, який буде виконувати функцію контролю і регулювання ще не створено. 2. Але про підвищення вже оголошено. 3. Підхід до підвищення тарифів якраз передбачає отримання монопольного прибутку в розмірах, визначених за невідомою методикою. То ж питання, чи діють чиновники відповідно до логіки, яку диктує здоровий глузд та соціальна відповідальність, залишається.
Звідки у державних чиновників впевненість, що новостворений орган з регулювання тарифів погодиться з таким підходом? Можемо здогадуватись. Оскільки вже побачили на прикладах, що у нас і від імені інвестора, і від імені держави виступають часто одні і ті ж особи. То ж сподіватись на об’єктивний контроль з боку держави за рівнем цін від «ефективних власників та інвесторів» не доводиться.
Ще одна думка, яку мені підказала одна з форумчанок ДД.
Хто сплатить «інвесторам» за втрати та «інвестиційну» складову? Вочевидь, що це будуть переважно представники малого і середнього бізнесу (МСБ). Оскільки люди з низькими доходами зможуть отримати дотації. Представникам МСБ дотації, вибачте, «не світять», оскільки вони, зазвичай мають авто, якусь нерухомість тощо. Враховуючи, що доходи МСБ сьогодні скорочуються, можна прогнозувати, що на певному етапі цим людям доведеться використати для сплати нових тарифів свої заощадження. Ті заощадження, які вони накопичили після того як в 90-х роках втратили робочі місця, пішли на ринки і самостійно створили собі та іншим нові робочі місця. Тепер та ж влада, яка в 90-х позбавила їх роботи, намагається забрати у них заощадження. У мільйонів підприємців МСБ. Непоганий спосіб формування інвестиційної складової в тарифі на воду… Заодно знищити середній клас. Причому під корінь. А враховуючи що в бюджеті може не вистачити коштів на дотації та субсидії, висловлю здогадку, що в нову ціну можуть закласти ще й «дотаційну» складову – тобто, ті гроші, які не зможуть заплатити пенсіонери та інші громадяни з низькими доходами, заплатять представники МСБ.
Хіба хтось зможе це перевірити, коли жодна прозорість в діях чиновників відсутня і сподіватись на неї в майбутньому навряд чи можна.
Звичайно, подорожчання торкнеться і олігархів. Але давайте погодимось, що наслідки подорожчання на кілька тисяч гривень є різними для людей з доходами кілька тисяч гривень на місяць і для людей, які отримують мільйони гривень на місяць. Окрім цього, частина з цих олігархів, що близька до влади, якраз і стане «ефективними власниками» та «інвесторами» і отримає всі прибутки від зростання тарифів. Чи хтось гадає, що піднявши тарифи влада оголосить відкритий конкурс на право стати «інвестором»?
І про що власне конкурс? Що вимагатиметься від учасників? Пообіцяти золоті гори під гарантовані прибутки? Тобто, змагання в тому, хто гарнішу казку напише? Щось мені підказує, що конкурсів не буде…
В цьому питанні є ще один цікавий момент. Як ми вже показали – інвестують заради прибутку. В нашому випадку прибуток вже гарантовано. Апрорі. Скажіть будь ласка, який сенс морочити собі голову інвестиціями, якщо прибутки (і шалені) вже течуть рікою? Чи можемо ми запідозрити наших «ефективних менеджерів» в тому, що вони захочуть стати «ефективним інвесторами» в ЖКГ? Чи не опиняться ці прибутки в оффшорах? Питання риторичні. Чи наївні?
Стосовно конкурсу мені знов можуть заперечити, вказавши, що від потенційних «ефективних інвесторів» будуть попередньо вимагати надання інвестиційних проектів. За результатами оцінки яких і будуть обирати переможця конкурсу.
Але тут виникає два варіанти: а) потенційний інвестор буде розраховувати лише на «інвестиційну» складову в тарифі; б) потенційний інвестор буде спиратись на додатково залучені кошти.
Варіант а) буде означати, що інновацій і реконструкції ми будемо знов чекати десятиліття – аж поки за рахунок «інвестиційної» складової накопичаться кошти, достатні для початку впровадження інновацій. І ще невідомо, як будуть розраховані плани реконструкції. Може всі кошти знов підуть на латання дірок?... Нам так скажуть.
Варіант б) означає, що владні чини визначають розмір «інвестиційної» складової виходячи з довідника «стеля», абсолютно не уявляючи можливості та інвестиційні пріоритети потенційних «ефективних» власників. Бо в загальному випадку учасники конкурсів наразі ще нікому не відомі.
Чи вже відомі? У вузькому колі. Чи може заради задоволення їхніх фінансових апетитів і підвищуються тарифи? Варіант а) виглядає трохи абсурдно.
Якщо чиновниками планується варіант б), то тоді більш логічною була б трохи інша схему його реалізації. А саме: 1. Претенденти на звання «ефективних» інвесторів пропонують свої інвестиційні проекти, з яких буде видно в які терміни і які кошти будуть інвестовані. Якою буде ціна цих коштів. До якого рівня зменшиться собівартість послуг. 2. Після цього розглядається питання про підвищення тарифу, виходячи з необхідності забезпечення такого рівня рентабельності, який забезпечить своєчасне погашення зобов’язань за отримані інвестиційні ресурси, а також надходження необхідних коштів на реновацію та капітальний ремонт основних засобів.
Тут необхідно буде враховувати взаємозв’язки елементів, що визначають тривалість етапів життєвого циклу об’єкту інвестування (мал. 3). Серед цих етапів виділяють [2]: термін створення, оновлення чи модернізації (Ті), термін окупності (То) і термін наступного напрацювання на вкладення (Тв).
Під час періоду Ті відбуваються витрати інвестиційного капіталу на: техніко-економічні вишукування, проектування об’єктів, розробку організаційно-технологічної документації для будівництва, створення тимчасової будівельної інфраструктури, створення і введення в дію об’єкту інвестування.
Під час періоду То відбуваються витрати капіталу на освоєння потужностей і експлуатацію об’єкту за стабільних параметрів виробничого процесу.
На третьому Тв етапі життєвого циклу об’єкту відбувається наступне напрацювання на вкладені кошти. Цей період може тягтись досить довго, але він обмежується доцільністю експлуатації об’єкту, оскільки з часом виникають додаткові витрати на усунення наслідків фізичного і морального старіння. Можна вважати, що цей етап завершується, коли крива рентабельності об’єкту (крива 6) опуститься нижче деякої кривої норми прибутку, котра має для управляючих критичне (критеріальне) значення. Таким значенням може бути середня по галузі норма прибутку, норма прибутку головних конкурентів чи норма прибутку підрозділів, які діють в інших галузях (для диверсифікованих компаній).
Тобто, при виборі ефективного інвестора треба буде порівнювати запропоновані на конкурсі різними учасниками: об’єми інвестицій; терміни погашення зобов’язань, за отримані інвестиційні ресурси; величну тарифу, яка необхідна для своєчасного погашення; розмір підвищення діючого тарифу; термін дії нового тарифу та можливі в подальшому розміри його зменшення; можливі компенсації частини тарифу з бюджету; енергоефективність інвестиційного проекту (в усіх її вимірах).
Таким чином, величина тарифу буде визначена з урахуванням різних чинників не тільки економічного, але і соціального характеру. Чого ми, на жаль, не спостерігаємо сьогодні.
Автор: Задорожний Д.В.
Література. 1. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. перев. з англ. / Науч. ред. и авт. предисл. Л. И. Евенко. - М.: Экономика, 1989. - 519 с. 2. Повышение эффективности мобильных строительных организаций / Б. В. Прыкин, Г. Н. Дибцов, Д. В. Задорожный и др.; Под общ. ред. Б. В. Прыкина. – М.: Стройиздат, 1988. – 240 с.
