Закономірно, що увага фахівців, зацікавленних проблемами розвитку українського паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) акцентується на якісних характеристиках презентованої Мінпаливенерго основоположної стратегічної програми , — йдеться про адекватність визначених цілей, реальність сформульованих завдань і коректність механізмів їх реалізації, наукову обгрунтованість та взаємоузгодженість програмних індикаторів Енергетичної стратегії, їх корельованість з прогнозними показниками змін внутрішньої та зовнішньої економічної кон’юнктури. Адже змістовний аспект документа, в якому визначається стратегічних вектор енергетичного розвитку України, є одним з ключових факторів ефективності її енергетичної, галузевої та макроекономічної політики, а відтак — і фактором посилення національної конкуркентоспроможності та повноцінної інтеграції країни в європейський економічний простір.
Елементарний критичний аналіз змісту та програмних параметрів Енергетичної стратегії України на період до 2030 року дає підстави виокремити цілу низку проблемних питань, які в контексті цього документа не мають перспектив вирішення і говорять про низький рівень його якості та непридатність у практичному використанні — насамперед при ухваленні та впровадженні важливих рішень державної соціально-економічної, енергетичної та екологічної політики.
Стратегічні орієнтири, закладені в основному енергетичному документі України, справляють враження дуже амбітних декларацій, а запропоновані для їх реалізації механізми в більшості не лише не мають необхідного фінансового підгрунття, але й об’єктивних причин (серед них — недостатній рівень інституціонального, технологічного та фінансово-економічного розвитку ПЕК, низька інноваційна активність енергомістких галузей економіки, несприятливі внутрішні інвестиційні умови, підвищення вимог екологізації виробництва тощо) є недієвими принаймні в середньостроковому періоді. Загалом прийняту Енергетичну cтратегію можна назвати неадекватною як ресурсним можливостям, так і потенційним потребам (не лише енергетичним, але й екологічним та ін.) українського суспільства, оскільки і ті, й інші визначені в документі не достатньо системно та коректно.
На наш погляд, причина наявності суттєвих проблемних питань змісту та реалізації національної Енергетичної стратегії на період до 2030 року (ми зупинимося на них детальніше) полягає в тому, що при її підготовці було порушено базові принципи розробки державних програмних документів стратегічного характеру. А саме: принцип системності розробки, принцип комплексності розгляду проблем, принцип узгодженості структурних складових, принцип обгрунтованості розрахункових параметрів, принцип реалістичності задекларованих механізмів реалізації державної стратегії (виходячи з ресурсних можливостей країни).
Відсутність системного підходу в розробці вітчизняної Енергетичної стратегії виявляється в кількох аспектах. Насамперед — в ігноруванні взаємообумовленості параметрів енергетичної та економічної систем і, відповідно, у використанні некоректних прогнозів соціально-економічного розвитку країни.
...навіть песимістичний сценарій динаміки ВВП, що його наведено в аналізованому стратегічному документі, не відповідає реаліям розвитку української економіки вже на поточному етапі. Це говорить про некоректність визначення національних обсягів споживання енергоресурсів на галузевому та секторному рівні, а відтак — і необхідного обсягу їх пропозиції, тобто засвідчує недостовірність балансових індикаторів енергозабезпечення та енергоспоживання в Україні на період до 2030 року, на яких, власне, і грунтується Енергетична стратегія.
Порушення принципу комплексності розробки Енергетичної стратегії України на період до 2030 року має дві характерні ознаки: 1. Нескоординованість міжгалузевого розвитку як паливно-енергетичного комплексу, так і національної економіки загалом. 2. Неврахування комплексних взаємозв’язків і впливів функціонування ПЕК на інші сфери суспільного життя, насампередекологічну, також засвідчує відсутність виваженого комплексного підходу до розробки аналізованої Енергетичної стратегії. Окремо слід зупинитися на прикладах недотримання принципів узгодженості структурних складових і обгрунтованості розрахункових параметрів при формулюванні Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.
По-перше, Стратегія передбачає чіткий пріоритет і динамічний розвиток вітчизняного атомно-промислового комплексу. Досягти цього планується шляхом побудови до 2030 року ще 20, окрім діючих, енергогенеруючих блоків (нових і зведених на вже діючих експлуатаційних майданчиках). Водночас створення власного ядерно-паливного циклу Україною за цей період не передбачається через жорстку монополізацію світового ринку виробництва ядерного палива. Відтак з часом дедалі більше зростатиме вітчизняний імпорт цього енергоресурсу для АЕС, що свідчить про надто високу оптимістичність стратегічно визначених планів скорочення рівня енергозалежності України з нинішніх 55 до 11% у 2030 році.
По-друге, досить важко обгрунтувати заплановане в Стратегії зростання обсягів споживання електроенергії населенням України протягом 2005—2010 років на 10%, а до 2030-го — в 3,5 разу. Особливо якщо припустити одночасну реалізацію енергозберігаючих заходів у секторі домогосподарств і збільшення внаслідок подальшої газифікації споживання ним природного газу та врахувати той факт, що за офіційним демографічним прогнозом кількість населення України до 2015 року скоротиться до 44,5 млн. чол., а до 2050 року — до 35 млн. чол.
По-третє, специфічну логіку має й одночасне декларування розробниками поданого проекту Національної енергетичної стратегії діаметрально протилежних завдань: зростання споживання вугілля вітчизняними теплоелектростанціями протягом 2005—2010 років на 22% та зменшення техногенного навантаження на довкілля. Теплова енергетика традиційно має найбільшу частку екологічно шкідливих вуглецевих викидів, а українські ТЕС у вказаний період продовжуватимуть генерувати екологічні ризики (зважаючи на їх технічний стан та хронічну відсутність інвестиційних ресурсів для технологічної модернізації).
Окресливши лише основні проблемні питання змісту Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, слід зазначити і основні складнощі її реалізації. А саме такі два проблемні моменти:
— визначення нереальної загальної величини фінансових ресурсів, необхідних для впровадження Енергетичної стратегії (понад 1 трильйон грн.), зважаючи на недостатність власних інвестиційних коштів підприємств ПЕК і складність залучення міжнародних кредитів під відповідні проекти;
— неврахування такого визначального елемента, як створення необхідних інституціональних умов, що сприятимуть впровадженню конкурентних засад функціонування господарюючих суб’єктів у національному енергетичному секторі — одному з тих, де сконцентровано більшість природних монополій.
Потенційно низький рівень ефективності будь-яких механізмів реалізації Енергетичної стратегії України до 2030 року пов’язаний знову ж таки із недосконалістю змістовного наповнення цього документа. Жоден механізм не діятиме повноцінно за умови відсутності необхідного інституціонального середовища в енергетичній сфері. Абсолютно незрозуміло, яким чином планується досягти задекларованого енергетичного прориву України, якщо Енергетичною стратегією не передбачається створення досі не сформованих та розбудови до рівня повноцінності функціонуючих внутрішніх ринків енергоресурсів. ...слід зазначити, що наразі схвалену на урядовому рівні Енергетичну стратегію України на період до 2030 року можна вважати не амбітним, як вважають її розробники, а швидше, абстрактним програмним документом. Його відповідна корекція для переходу в площину реальності буде пов’язана передусім з вирішенням сформульованих проблемних питань змісту та реалізації державної Енергетичної стратегії. Спираючись на аргументи, викладені в статті, ми маємо тверде переконання, що стратегічні енергетичні вектори, хибно визначені урядом сьогодні, за жодних умов не зроблять Україну економічно сильною та екологічно безпечною державою для своїх громадян у майбутньому. Обговорити на форумі...
Джерело: http://dt.ua/ECONOMICS/energetichna_strategiya_ukrayini_na_period_do_2030_roku_problemni_pitannya_zmistu_ta_realizatsiyi | 
